Як працює борщівський «Волонтерський рух проти війни»

volonteru_borВолонтерський рух на Борщівщині розпочався 26 червня 2014 року. Тоді зібралася рада з ГО «Майдан», ГО «Самооборона» Борщівського району, представники партій та безпартійні і вирішили займатися волонтерською роботою. З перших днів вийшла добра співпраця з районним зведеним Заліщицько-Борщівським військкомісаріатом, головою та заступником РДА.

Спочатку  волонтери визначили коло своєї діяльності по пунктах, а саме: формування бази даних по бійцях-земляках на передовій у зоні АТО; вивчення потреб воїнів; акумулювання коштів; закупівля і передача всього необхідного бійцям з рук у руки. А далі волонтери почали вчитися в буквальному розумінні: вивчали і розбиралися, які є військові засоби та знаряддя, яка амуніція та індивідуальні засоби захисту солдата, медикаменти та надання першої долікарської допомоги і ще багато чого.

– 12 липня 2014 року ми зібрали перші кошти, – розповідає волонтер Наталя Яворська та наводить протоколи, інші документи по цьому, – встановивши намет у центрі міста. Того дня було зібрано 827 гривень, а вже 13.07.2014 року – 2476 гривень, коли долучилися до співпраці голова із заступником РДА, сільські та селищні ради, церкви, організації, підприємства, окремі меценати. Найкращі результати показали наші найбільші громади з Мельниці-Подільської та Скали-Подільської. Остання найперша зібрала кошти та закупила військову амуніцію і передала в Борщів для подальшої пересилки на фронт.

При отриманні та передачі коштів і матеріалів волонтери постійно складають відповідні протоколи.

– Національна особливість українців, – каже інший волонтер Володимир Яворський, – швидко загорітися й потім швидко перегоріти, не закінчивши справи. Прикладами цьому є два Майдани, коли було почато багато добрих справ, та ні одна з них так і не завершилася, а лише переклалися обов’язки та провини на інших. На початку війни на Сході люди загорілися, були надзвичайно активними, нічого не шкодували і бажали лише одного – щоб війна скоріше закінчилась. Але згодом багато втратилм бажання, у них вселилася зневіра, невпевненість. Причина цього тільки в одному – у «вмілому» керівництві влади, політичних закулісних перемовинах та неспроможності підтвердити обіцянки реальними діями.

Слід зазначити, що й до сьогодні українська армія не повністю забезпечується Міністерством оборони, більше – волонтерами. У чому ж причина? Це цікавить ледь не всіх українців. Причина в простому: через те, що у нас не війна, а АТО, і в цьому випадку не передбачено військовими інструкціями та законами повного забезпечення солдатів усім необхідним для ведення бойових дій. Наприклад, з елементів індивідуального захисту – наколінників, налокітників, тактичних окулярів та багато іншого. Борщівські волонтери про це знають і везуть на передову те, в чому є потреба військових, знаючи досконало їхні потреби.

Волонтери відмовилися від поїздок на Схід малими машинами. Використовують лише багатотоннажні фури, а малого бусика пускають уперед, він забезпечує прийом гумвантажів на передовій. Там у них вже є склади-бази, багато знайомих місцевих активістів, волонтерів, які координують роботу, і все виходить швидко, з точною, вчасною і потрібною доставкою кожної адресної передачі. Волонтери розповіли, що перша їхня фура їхала на Схід майже наосліп, з великим ризиком, та завдяки налагодженню контактів з місцевими патріотами, все з вантажем було гаразд. Найнебезпечніше, кажуть вони, пересуватися по нейтральній території, коли з одного боку луплять сепаратисти, а з іншого – наші. Та Бог їх милує, і сміливці у всьому досягають поставленої перед собою мети.

Ось що сказав про східних патріотів Володимир Яворський: «Дуже легко бути патріотом у себе вдома посеред таких, як сам, коли немає проблем із тризубом на грудях, з підняттям Українського прапора. Зовсім інша ситуація виникає, коли людина посеред ворожого оточення сама-однісінька піднімає той стяг, виявляє проукраїнські почуття. Є у нас такий знайомий, він етнічний росіянин (сам на себе каже «москаль») і казав, що за Україну відкусить руку, а через деякий час сказав, що дві руки! Оце і є приклад істинного, непіарного патріотизму. Побільше б нам таких «москаликів!»
Коли велася бесіда з борщівськими волонтерами, до них було понад 10 телефонних дзвінків із передової як від військових (наприклад, одного комбата з-під Голівки), так і від волонтерів Сходу.

Багато волонтерських справ борщівчани здійснюють через Інтернет. У «павутині» вони розповсюджують клич, наприклад, про збір коштів, речей, продуктів на потреби армії, і хто відгукується, тому роз’яснюють, як можна скоріше те доправити за призначенням. А якщо це люди зі Сходу, то дають їм координати місцевих складів-баз. Все ж вони говорять, що хто раніше допомагав, той і нині те робить, незважаючи ні на що. Та результати все одно різняться: коли раніше збирали 2000 гр. за день, то тепер це робиться ледь не за два місяці.

Борщівські волонтери ще минулого року зрозуміли одну істину: вони навіть за надзвичайного бажання не зможуть забезпечити всім необхідним усіх своїх понад 300 воїнів-атовців, просто на те не вистачить ні коштів, ні сил. Адже якщо минулого року на забезпечення одного вояка йшло в середньому влітку 6000 грн. і 8000 грн. взимку, то тепер ці цифри виросли до 11000 грн. Тому вони усвідомили і чітко для себе окреслили, що потрібно акумулювати кошти на щось значне і вкрай необхідне. Це технічні засоби, а саме – різного роду приціли та інша оптика – прилади нічного бачення, тепловізори, рації, авто тощо. Така ініціатива надійшла з осередку волонтерів зі Скали-Подільської. Так було придбано і відправлено на передову «ГАЗ-66», потім – інші автомобілі. За деякий час патріоти задумали зробити щось грандіозне, 100% корисне для бійців АТО. Це був сучасний реанімобіль. У його дообладнанні допомагали київські волонтери, а борщівчани на цьому зекономили й відразу придбали ще один реанімобіль.У них є дуже добрий чоловік зі Скали-Подільської – Роман Гуска, от він і подався до Німеччини за першим авто. Слід зазначити, що всі витрати цей добродій узяв на себе. Отож придбав, перетнув німецько-польський кордон і тамтешні митниці, прибув до Шегині і… Все, стоп, не пропускають. А чому? Та все банально просто – свої, українські митники, вимагали 200 євро хабара. Роман категорично відмовився і зателефонував волонтерам. Ті розгорнули бурхливу діяльність щодо пошуків шляхів, впливових людей для вирішення проблеми, навіть одного генерала задіяли. Та нічого не допомагало. «Таможня» була невблаганна і не давала «добро». Тут вже й, як розповідають самі волонтери, вони перейшли у розмовах із високопосадовцями на ненормативну лексику північного сусіда-агресора. На третю добу спільними зусиллями нарешті все вирішили і реанімобіль пройшов митницю, через волонтерів потрапив до 30-ї бригади, яка мала у ньому найбільшу потребу. Перед відправкою борщівчани підписали авто «Воля – Борщів». А вже згодом, перебуваючи на передовій, бачили свої «пташки-рятівниці» не раз, і на душі, кажуть, від того робилося приємно. Другий реанімобіль (його потім назвали «Архангел Михаїл») переправляв також Роман Гуска, та волонтери вже наперед себе забезпечили дзвінком на митницю високопосадової впливової людини й авто пройшло кордон за дві години. Його за прямим призначенням було доставлено в «Екстрену медичну службу», яку створив для потреб найбільш «гарячих» точок передової Ілля Лисенко («Хотабич») з такими ж патріотами-героями: Олею-«Крохою», «Везунчиком», Юрою-«Шаманом» та іншими. Всі люди в цій службі – волонтери, і ніхто з них не має медичної освіти, але, тим не менше, вони врятували тисячі життів.

Борщівські волонтери пропонують усім волонтерам Тернопільської області, всієї України налагодити свою роботу подібно до них. Також пропонують 3-4 районам, наприклад Заліщицькому, Чортківському, Теребовлянському, Тернопільському, об’єднати свої зусилля, адже фурами вигідніше переправляти вантажі та ще й з добре налагодженою мережею складів та волонтерських місцевих груп на Сході.

Номер Один